Між  лісами і ставками,

наче рай, село

В давнину що, козаками,

створене було.

Люди тут живуть хороші,

все їм Бог дає,

А у кого мало грошей,

в тих ще совість є.

                    Приспів:

Село моє рідне Гільці,

Ти серця довічна любов.

І зійдуться долі кінці

У ріднім селі знов і знов.

Не була в гільчан ніколи

доленька легка.

А ні за царя Миколи,

ні за Маслака.

Та трудом своїм і вмінням

славили село,

Щоб майбутнім поколінням

краще жить  було.

                         Приспів.

Йдем  кутками ми сільськими

наче уві сні,-

Тут гуляли, тут росли ми,

линули пісні.

Квачів Хутір і Костівка,

Царина, Дворець…

Не забудемо довіку

дорогих Гілець.

                      Приспів.